Карта ПриватБанку
4149 4390 0512 1235
Борецький Микола (19.12. 1879 – р. с. невід.) – учитель, церковний і громадський діяч, митрополит УАПЦ
Народився в містечку Сарни Липовецького повіту Київської губернії (нині село Монастирищенського р-ну Черкаської обл.) в родині священика. Навчався в Уманському духовному училищі; 1901 закінчив Київську духовну семінарію. 1901–1902 – учитель двокласної церковно-парафіяльної школи в с. Липівка. Закінчив курси вчителів природознавства в Харкові, після чого працював у двокласній церковно-учительській школі в с. Кирилівка Звенигородського повіту Київської губернії (нині с. Шевченкове Звенигородського р-ну Черкаської обл.). 1904 висвячений на священика, був парохом Свято-Успенської церкви в с. Коханівка Вінницького повіту Подільської губернії (нині село Липовецького р-ну Вінницької обл.). Згодом його було переведено на парафію в с. Мала Жмеринка Вінницького повіту Подільської губ. (нині село Жмеринського р-ну Вінницької обл.). Від серпня 1909 – учитель Закону Божого у Жмеринській жіночій та чоловічій гімназіях. Через утиски церк. начальства перейшов працювати до Вінницького учительського інституту, а незабаром за підозрою в політичній неблагонадійності його переведено до вчительської семінарії в м. Черкаси. Якийсь час служив священиком у м. Гайсин, викладаючи водночас Закон Божий у залізничній школі та гімназіях. На поч. 1914 його було призначено духівником до Вінницького учительського інституту. Восени того-таки року – полковий священик і благочинний 65-ї дивізії.
Навесні 1917 повернувся до Гайсина. У квітні 1917 на єпархіальному з’їзді Подільської губ. обстоював українізацію та автокефалію Української православної церкви. За запровадження укр. мови в богослужінні зазнавав утисків від єпархіального начальства. У вересні 1917 був обраний головою міської думи м. Гайсин; під його головуванням дума підтримала Універсали Української Центральної Ради. Водночас виконував обов’язки настоятеля міського собору. Один з організаторів підготовки до Всеукраїнського православного церковного собору, який створив Українську автокефальну православну церкву 14–30 жовтня 1921 і на якому його було обрано єпископом Гайсинським. Гайсинська єпархія УАПЦ була однією з найорганізованіших на Поділлі.
Борецький протягом липня–грудня 1924 виконував обов’язки окружного єпископа УАПЦ у Полтаві, а 1925–1926 – знову на Гайсинщині, у травні–жовтні 1927 очолив єпископську кафедру УАПЦ у Зінов’євську (нині Кіровоград).
27 жовтня 1927 за рекомендацією митрополита В.Липківського Борецького було обрано митрополитом УАПЦ. Йому довелося керувати церквою в умовах посилення утисків з боку влади. Однак він зумів відвідати Волинську, Полтавську, Дніпропетровську, Кам’янець-Подільську окружні церкви. У липні митрополит Борецький адресував заяву до наркома внутрішніх справ УСРР В.Балицького, в якій протестував проти утисків церкви, зазначаючи, що УАПЦ «не користується всіма тими правами, що дає церкві закон УСРР».
3 січня 1930 Борецького допитано в Київ. ДПУ з приводу його проповідей, виголошених у Києво-Михайлівському Золотоверхому соборі. Скликаний владою 28–29 січня 1930 собор УАПЦ «ухвалив» «самоліквідацію» церкви (протоколи цього «собору» дослідникам невідомі). У березні– квітні 1930 Борецького не раз допитувало ДПУ, імовірно, зондуючи можливість його залучення до процесу СВУ (див. «Спілки визволення України» справа 1929–1930). 17 червня 1930 Борецького заарештовано. Судова трійка при колегії ДПУ УСРР 4 липня ухвалила вирок – ув’язнити його у концтаборі терміном на вісім років. Борецького перевезли спочатку в розпорядження секретного відділу ОДПУ до Москви, а потім разом із групою засуджених у так званій справі СВУ – в м. Ярославль (нині місто в РФ) до політ. ізолятора. Там він тяжко захворів. Останні звістки про безпорадний стан митрополита дійшли 1935. Подальша його доля невідома.
http://history.org.ua/uk?l=EHUs