Історія Полтави

Народився в м. Лебедин у багатодітній сім’ї земського фельдшера Григорія Якимовича Кричевського. Брат В. Кричевського. Змалку жив у с. Ворожба (нині село Лебединського р-ну Сумської обл.), де працював батько, там 1895 закінчив 4-річну школу. Захоплювався малюванням і ліпленням, яке опанував в сусідньому с. Межиріч (нині село Лебединського р-ну) — центрі гончарства. За рекомендацією гончарів з Межиріча познайомився з художником К.Савицьким, який запросив його до себе в Москву й підготував до іспитів. 1896 Кричевський став студентом Московського училища живопису, скульптури та архітектури. В училищі заприятелював із сином художника-передвижника Г. Мясоєдова — Іваном (згодом той став відомим майстром живопису й графіки, представником символізму й модерну). 1901, по закінченні училища, подорожував з І. Мясоєдовим по Україні, побував, замальовуючи краєвиди, зокрема, у Великих Сорочинцях (нині село Миргородського р-ну Полтавської обл.), Яготині, Харкові, Миргороді, Переяславі (нині м. Переяслав-Хмельницький), Києві, Чернігові. 1902 разом зі своїм товаришем був направлений як маляр у складі царського двору до Лондона (Велика Британія) замалювати урочистості церемонії з нагоди коронації Едуарда VII. 1903 вступив до Петербурзької Академії мистецтв у майстерню І. Рєпіна та Д. Кардовського. Невдовзі, однак, через хворобу залишив навчання і повернувся в Україну, поселився у родовій садибі матері І. Мясоєдова Павленки під Полтавою. Часто їздив до мальовничого села на р. Псьол (приток Дніпра) — Шишаки (нині селище міського типу Полтавської обл.), де багато малював з натури, а згодом придбав там хату.

1907 відновив навчання в Академії у майстерні баталіста Ф.Рубо. Водночас відвідував скульптурну майстерню В. Беклемішева та опановував графічні техніки в майстерні В. Мате. 1910 створив конкурсну картину «Наречена» й отримав звання художника з правом викладати в середніх та вищих навчальних закладах, Рада Академії надала йому також однорічне закордонне відрядження за рахунок Академії. 1911 він був у Берліні (Німеччина), Відні, Парижі (Франція), Генуї, Римі, Флоренції, Турині та Венеції (усі міста в Італії). Повернувшись з відрядження, влаштувався працювати викладачем Київського художнього училища, з 1914 став його директором.

З початком української революції 1917—1921 взяв активну участь у створенні Української академії мистецтв, після її відкриття 18 грудня 1917 був обраний її першим ректором. 1919 у зв’язку зі складнощами проживання в Києві переїхав до своєї хати в Шишаках. 1922 академія була реорганізована в Інститут пластичних мистецтв, який 1924 об’єднали з Українським архітектурним інститутом (засн. 1918) і назвали новоутворений заклад Київським художнім інститутом (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Кричевський був призначений його проректором і повернувся до Києва. Став також деканом живописного факультету цього інституту, брав участь у створенні Спілки художників України. По поверненні в Київ став одним з організаторів, а потім членом Асоціації художників Червоної України. Після виходу з цієї асоціації організував Українське мистецьке об’єднання. 1926—1928 створив для Малого залу ВУАН (нині Національна академія наук України) погрудні портрети М. В.Лисенка, М. Костомарова, І. Котляревського, Г. Сковороди, Лесі Українки, І. Франка, Т. Шевченка та ін. Написав полотно, що згодом стало найбільш відомою з усіх його робіт, — триптих «Життя».

Після того, як в Україні розпочався процес згортання українізації політики, щоб уникнути переслідувань, переїхав працювати до Харкова, викладав у Харківському художньому інституті. 1933, коли власті дозволили поставити оперу М.Лисенка «Тарас Бульба», займався оформленням цієї постановки. У червні 1939 за мистецьку й педагогічну діяльність йому присвоїли (з його братом — Василем) ступінь доктора мистецтвознавчих наук, а в травні 1940 (також разом з братом) — звання заслуженого діяча мистецтв УРСР. 1941 Кричевський здійснив творчу подорож до Західної України, був у Коломиї, Станіславі (нині м. Івано-Франківськ), Яворові, Криворіччі, Косові, в Кутах, Жаб’єму (нині смт Верховина).

На початку Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 повернувся до Києва. Фактично ухилився від евакуації до Уфи (нині столиця Республіки Башкортостан, РФ) і після окупації УРСР військами вермахту жив у Києві та в Шишаках. Восени 1943 виїхав до Зх. України, а згодом емігрував до Кенігсберга (нині м. Калінінград, РФ), де влаштувався працювати креслярем на одному з місцевих заводів. Коли війська Червоної армії (див. Радянська армія) стрімко заволоділи Кенігсбергом, був заарештований співробітниками «Смершу», утримувався в ув’язненні, а потім був відпущений і самостійно дістався Києва. Тут його знову арештували, але у зв’язку з хворобою звільнили. Деякий час він мешкав у свого учня В.Бондаренка, який повернувся із фронту. Кричевському намагалися допомагати його друзі — В.Заболотний та С.Грабовський, однак невдовзі спецслужби виселили його за межі Києва — у селище Ірпінь, де він перебував під їхнім контролем. Через відсутність належної допомоги голодував. Працював над полотном «Квітуча Україна», керував аспірантурою в НДІ монументального живопису і скульптури при Академії архітектури.

За роки своєї педагогічної діяльності виховав плеяду видатних художників, серед них, зокрема: Є.Волобуєв, С.Грош, В.Костецький, Г.Меліхов, Л.Морозова, А.Петрицький, Т.Яблонська.

У своїх творах поєднував декоративну звучність палітри з реалістичною формою, гострою лаконічною композицією, чітким вишуканим малюнком. Визначний творчий доробок митця займає вагоме місце в національній мистецькій скарбниці України. Найвідоміші твори: «Наречена» (1910), «Три віки» (1913), триптих «Життя» (1925—1927), «Свати» (1928), «Мати» (1929), «Переможці Врангеля» (1934—35), «Веселі доярки» (1937), цикл картин за поемою Т.Шевченка «Катерина» (1937—1940) і багато ін. Створив понад 40 портретів видатних діячів науки і культури, колоритних національних образів, більша частина яких не збереглася. Творчо працював до останнього дня.

Помер у селищі Ірпінь (нині місто обласного підпорядкування Київської обл.).

1965 перепохований у Києві на Лук’янівському цвинтарі. На його честь названо вулицю в Києві, яка пролягає від проспекту Перемоги у Святошинському р-ні міста.