Історія Полтави


Сайт Бориса Тристанова

↵ Повернутись на головну
Підтримка проекту:

Карта ПриватБанку
4149 4390 0512 1235

Історія Полтави

Сайт Бориса Тристанова

Октябристи (“Союз 17 октября”)

Політична партія в Росії, що представляла праве крило російського лібералізму

Становлення партії відбулося протягом листопада-грудня 1905. Її засновниками і лідерами були О. Гучков, Д. Шипов, П. Гейден, М. Родзянко, М. Стахович, М. Хом’яков та ін. діячі, які представляли вищі прошарки інтелігенції та чиновництва, поміщиків, торгово-промислові кола. Друковані органи партії – газети “Слово” (1905-06) і “Голос Москви” (1906-16). В програмі, прийнятій І з’їздом (лютий 1906), були чітко сформульовані ідеї єдності і неподільності Росії, збереження “за її державним устроєм унітарного характеру, що складався історично”. О. виступали за конституційну монархію з двопалатним представницьким органом, обраним на основі всезагального виборчого права, за надання політичних прав та свобод в рамках Маніфесту 17.10. 1905.

В І і II Державних думах діяльність О. не була помітною (16 депутатських місць в І і 54 – в II Думі). Зміна виборчого закону 3.6.1907 дала октябристам значне збільшення депутатських місць в lІІ Державній думі – до 154, Головою думи був обраний М. Хом’яков, якого в 1910 змінив О. Гучков, а в березні 1911 – М. Родзянко. Останній очолив IV Державну Думу, в якій октябристи здобули 98 місць. В думській діяльності октябристи блокувалися то з правими, то з кадетами залежно від політичної ситуації. Після з’їзду партії в листопаді 1913, на якому була прийнята резолюція про широке використання думської трибуни в боротьбі зареформи, думська фракція октябристів розпалася на “лівих”, земців-октябристів і правих. Проте вирішальний впливна прийняття рішень мала фракція земців-октябристів (54 деп). З початком Першої світової війни октябристи підтримали позицію уряду, брали участь в Земському і Міському союзах та віиськово-промислових комітетах. В серпні 1915 вони ввійшли до “Прогресивного блоку”, програма якого мала стати програмою нового комітету міністрів і повинна була забезпечити “збереження внутрішнього миру”. Не добившись поступок від Миколи II, О. виношували ідею двірцевого перевороту, яка так і не переросла в стадію його підготовки. В лютневі дні 1917 октябристи прагнули відстояти монархію, замінивши Миколу II його братом Михайлом. Лідер партії О. Гучков до 30.4. (13.5). 1917 займав посаду військового і морського міністра в Тимчасовому уряді. На виборах в Установчі збори октябристи не виступали самостійно, віддавши кадетам голоси своїх прихильників. Після жовтневого перевороту більшовиків О. брали активну участь в “білому” русі. Їх антибільшовицька діяльність не припинялася і в еміграції.

В Україні одним з лідерів О. був Ф. Лизогуб, який в травні-листопаді 1918 очолював Раду Міністрів Української держави.

Т. Полещук (Львів).

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. (http://history.franko.lviv.ua)