Історія Полтави


Сайт Бориса Тристанова

↵ Повернутись на головну
Підтримка проекту:

Карта ПриватБанку
4149 4390 0512 1235

Історія Полтави

Сайт Бориса Тристанова

Українська православна церква

Українська православна автокефальна церква з канонічно послідовною ієрархією (коротка назва – Українська православна церква; Соборно-епископська церква; за статутом, затвердженим радянською Владою – Братське об’єднання парафій Української православної автокефальної церкви – БОПУПАЦ) – одна з православних церков в Україні у 1920-30-х роках.

Оформилась 4-5.6.1925 на сесії собору єпископів України у Лубнах (тепер Полтавська обл.), організованого прихильниками автокефалії Української церкви, національного реформування та собороправності на традиційних канонічних засадах (у лоні Російської православної церкви). Прихильники Соборно-єпископської церкви не визнавали канонічності собору 1921 і відмежовувалися від Української автокефальної православної церкви.

На 1927 налічувала 418 (бл. 5%) православних парафій України. Найбільшого поширення набула на Полтавщині, Поділлі, Харківщині, Херсонщині, Донеччині. Впроваджувала у богослужіння українську мову. Не поділяла позиції УАПЦ й обновленців щодо заміни церковних канонів і протестанської за змістом ревізії норм церковної етики та обрядовості. Система управління відзначалась демократизмом: на рівні парафій, благочиній, округ передбачалась діяльність церковних представництв, які на дві третини складалися з мирян, очолюваних священнослужителями. Керівний орган церкви – Священний собор православних єпископів усієї України, а його виконавчий орган – президія у складі голови, двох заступників і секретаря. Голова собору одночасно був і головою виконавчого органу.

Першим очолив церкву та одержав титул архієпископа всієї України єпископ Кам’янецький Павло Погорілко. Після арешту П. Погорілка радянськими органами влади його наступником з титулом митрополит усієї України став у січні 1929 єпископ Лубенський Феофіл (Федір Іванович Булдовський). Місцем перебування виконавчого органу церкви був Харків, пізніше (до 1937) – Луганськ. Із закриттям останньої парафії Соборно-єпископської церкви у м. Луганську та переїздом митрополита Феофіла до Харкова церква як організаційна цілісність перестала існувати. У липні 1942 Феофіл Булдовський, як митрополит Харківський і Полтавський, приєднався до відновленої УАПЦ.

О. Ігнатуша (Запоріжжя).

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. (http://history.franko.lviv.ua)